ПРИГА́ШЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до пригаси́ти. Стара Текля збудила Юру рано, до схід сонця. В кутку ще горіла лампа — пригашена і накрита зеленим абажуром (Смолич, II, 1958, 39); Чоловік у білому попереднику й білій шапці на голові проворно вимішував щось у макітерці на пригашеній уже плиті (Л. Янов., І, 1959, 362); Шуршання людської ходи в тумані.. тихне, пригашене враз сирою, як яма, імлою (Бажан, Роки, 1957, 192); Можливо, деякі люди здатні активізувати пригашені в процесі еволюції людства невідомі (або ще маловідомі) здібності (Знання.., 6, 1967, 19); * У порівн. Осінні зорі ніби намагалися поховатись якнайдалі від холоду, такі були неясні, ніби пригашені (Собко, Нам спокій.., 1959, 38).

2. у знач. прикм., перен. Який стерся в пам’яті; забутий. Пісня давня, пригашена (Вас., Незібр. тв., 1941, 44).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 587.