ПРИВОРО́Т, у, ч., також у сполуч. із сл. зілля. За народними повір’ями — те, що має чаклунську силу. — Коли ти така розумна, — звернулась вона до перекупки, — то в тебе либонь і привороту можна купити (Л. Укр., III, 1952, 714); Крашанок вдова взяла і до знахарки пішла. — Так і так, мовляв, бабусю.. Прожени мою турботу: дай хоч зілля-привороту, хоч нашли якусь ману на Оксану навісну! (Забіла, У.. світ, 1960, 131); * У порівн. Це все той Леонтович, що взяв нашу молодість у солодкий свій полон, що немов уві сні дав понюхати нам рідної пісні, як того зілля-привороту (Сміл., Сад, 1952, 84).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 580.