Про УКРЛІТ.ORG

приватний

ПРИВА́ТНИЙ, а, о.

1. Який належить окремій особі (особам); недержавний, не суспільний. Оселився у Горького, який нізащо не хотів мене пускати до готелю або в приватне мешкання (Коцюб., III, 1956, 406); З півдня до смерку мчали вулицями візники та приватні сани з чиновниками і офіцерами в парадних мундирах (Тулуб, В степу.., 1964, 465); // Який утримується на кошти однієї особи або кількох осіб. Сестру батько віддав до приватної сільської школи (Минуле укр. театру, 1953, 14); Павло швидко піднімався на другий поверх сірого будинку, що колись звався приватною гімназією Машкевича (Кир., Вибр., 1960, 82); // Пов’язаний з індивідуальним господарюванням. Поряд з соціалістичною системою господарства, яка є пануючою формою господарства в СРСР, допускається законом дрібне приватне господарство одноосібних селян і кустарів (Конст. СРСР, 1963, 4); Селяни на практиці переконувались у тому, що велике громадське виробництво для них вигідніше, ніж приватні дрібні господарства (Ком. Укр., 2, 1969, 24); // Який займається індивідуальним господарюванням, володіє чим-небудь індивідуально. Капела.. перебуває просто-таки в рабстві в приватного підприємця (Еллан, II, 1958, 165); — Тримати таку геніальну річ [скульптуру] у приватного власника — злочин (Донч., VI, 1957, 527).

◊ Прива́тна вла́сність — форма привласнення, за якої засоби виробництва й продукти праці належать окремим особам. Коли є приватна власність на засоби виробництва, то вона включає приватну власність на акції і на фінансові операції (Ленін, 31, 1973, 373); Прива́тний капіталі́зм — капіталізм не державно-монополістичний. При приватному капіталізмі підприємства кооперативні відрізняються від підприємств капіталістичних, як підприємства колективні від підприємств приватних (Ленін, 45, 1974, 356).

2. Який стосується окремої особи (осіб); особистий. Я завжди вміла відрізняти публіцистику від приватних справ (Л. Укр., V, 1956, 210); Урядових вказівок ще немає, а в моїх руках тільки твоя приватна телеграма й мої відпускні документи (Ле, Міжгір’я, 1953, 11); // перев. у сполуч. із сл. життя. Не пов’язаний з службовою або суспільною діяльністю. Оповідали [гуцули] досить нескромні деталі приватного життя свого духовного наставника (Хотк., II, 1966, 9); — Знайомтесь, панове, і не в службовому, а в приватному порядку, — пробасив він (Тулуб, В степу.., 1964, 137); // Який не має офіційного значення; не діловий (про розмову, лист і т. ін.). — Не знаю, чому ви мені не вірите: адже ж, самі ви сказали, розмова наша — приватна, і я не маю причини підманювати вас (Крим., Вибр., 1965, 319); [Берд:] Цікаво, про що вони [Мічурін з дружиною] говорять, Майер. Що вони говорять? [Перекладач:] Вони говорять… [Мічурін:] Слухайте, не перекладайте цього. Це дуже приватна розмова (Довж., І, 1958, 403); — Давай от що зробимо: зіб’ємо їхнього мотоцикліста.. Не возить же він під Севастополь приватних листів… Я думаю, ми дещо знайдемо в його торбі (Кучер, Чорноморці, 1956, 307); // Який обслуговує окрему особу (осіб) або виконується поза державною службою. Протягом усього часу свого шкільного життя брати заробляли багато приватними лекціями (Фр., VI, 1951, 203); У нього [хірурга] досить велика приватна практика (Рибак, Час.., 1960, 257); Я малював дома і брав приватні уроки малювання, мріючи коли-небудь потрапити в Академію художеств хоч вільним слухачем (Довж., І, 1958, 14); // заст. Який не перебуває на державній службі (про лікаря, вчителя). До приватного вчителя Тура часто зверталися бідні люди по добре слово або з проханням написати скаргу (Чорн., Визвол. земля, 1959, 21).

Прива́тна осо́ба — людина як неофіційна особа. Хоч на фабрику приватним особам закон забороняє ходити, а проте чиновник акцизний дозволив мені обдивитися (Коцюб., III, 1956, 185); Видав [полковник] розпорядження провести даму до № 7. На здивований погляд виконавцябо ж ніколи, як тюрма тюрмою, не воджено приватних осіб до камер — відповів повторним приказом (Хотк., І, 1966, 174); Прива́тним спо́собом: а) неофіційно; б) для окремої особи або поза державною службою.

Прива́тне обвинува́чення — особлива форма кримінального переслідування, що порушується не судовими органами, а за скаргою потерпілого.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 568.

вгору