ПРИВА́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИВА́БИТИ, блю, биш; мн. прива́блять; док., перех. і без додатка.
1. Викликати у кого-небудь інтерес, відкривати перед кимсь цікаві можливості; зацікавлювати. Робота цих дівчат [ткаль] Тоню найбільше приваблює, тканини їхні, що ллються барвистими водоспадами із верстатів, їй часто ввижаються (Гончар, Тронка, 1963, 318); Побутовий жанр і теми з історії.. приваблювали Васильківського усе життя (Мист., 1, 1966, 25); Навіть перші оповідання Івана Сенченка приваблюють безпосередністю письменницького бачення дійсності (Рад. літ-во, 3, 1971, 75); Присутність славетної Заньковецької та висока майстерність самого Садовського привабили мене (Минуле укр. театру, 1953, 138); Хіба не можуть привабити нашого письменника могутній Донбас, Дніпрогес, домни Магнітки, Владивосток, Мурманськ? (Донч., VI, 1957, 591); // у сполуч. із сл. увага. Звертати на себе чиюсь увагу. Його увагу приваблювали зараз знайомі поля, всіяні рідкими копами небагатого врожаю (Шиян, Гроза.., 1956, 252); Толстой — величезний, складний, суперечливий художник — приваблював і приваблює увагу нових і нових поколінь (Рад. літ-во, 1, 1961, 50); // перев. у сполуч. із сл. зір, око. Привертати увагу приємним, гарним виглядом, красою. Стояла вежа біла, як сніг, приваблювала око (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 421); Море привабило мене. Воно розстилалось ген-ген, широке, спокійне і ніжно-рожеве (Л. Укр., III, 1952, 608); Ще майорани і жоржини привабить зору не могли, росли ще скромними (Гонч., Вибр., 1959, 336); // Викликати бажання підійти, подивитися, покуштувати і т. ін. Після сварки з сестрою дзеркало не тільки не приваблювало Лізу, а навіть сердило її (Руд., Вітер.., 1958, 33); Наставала золота осінь, та ні каштани, ні горіхи не приваблювали тепер Толю, як завжди восени (Ів.. Таємниця, 1959, 113); Красиві, овальної форми крісла на поролоні, одягнені в яскраве вбрання, приваблюють (Веч. Київ, 23.XI 1967, 1); Тремтить якийсь вогник здалека, — Се певне в хатині лісній; Мене той вогонь не привабить: Неприязно в хаті сумній (Л. Укр., IV, 1954, 95).
2. Якимись принадами спонукати бувати де-небудь, приходити куди-небудь, жити десь. Приваблювала проклятуща жінка козаків та міщан до свого шинку (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 162); Чеські королі приваблювали в Чехію німецьких феодалів і дарували їм землю і кріпаків (Іст. середніх віків, 1955, 115); Край мисливців і проходців дужих [Сахалін] здавна ще приваблював мене (Шер., У день.., 1962, 8); Вечірня прохолода тінистих алей, аромат квітів приваблюють сюди [в парк] кожного (Рад. Укр., 27.VІІ 1959, 3); — Скажіть, Оленчук, чим вас привабив цей суворий безрадісний край? (Гончар, III, 1959, 60); Голос молодої циганки, грайливий тон її привабив парубка до гурту (Ле, Історія радості, 1947, 31).
3. перев. у сполуч. із сл. до себе. Викликати в кому-небудь доброзичливе ставлення, симпатію і т. ін. Щорс приваблював до себе якоюсь чарівною внутрішньою силою (Десняк, Вибр., 1947, 193); Мені здається, що на Зорин розвиток мало фатальний вплив життя в.. безтолковій сім’ї Гольштейнів, що, невідомо чим, привабили до себе дядька (Л. Укр., V, 1956, 212); Щоб остаточно привабити його до себе, привітно всміхнувся [Сагайдачний] і дав йому руку (Тулуб, Людолови, І, 1957, 92); Першими своїми виступами в журналах Бєлінський привабив уми мислячих людей щирістю, прямотою і непереможною правдою суджень (Літ. газ., 13.VІ 1961, 1); // Привертати до себе, пробуджуючи кохання. [Василь:] Та от хоч би сказать і про Лукію. Як, бісова тінь, приваблювала мене до себе, а на думці мала, щоб мені парубки печінки одбили (Кроп., II, 1958, 156); Віра ревниво стежила за ним очима, знаючи, хто приваблював його, до кого поспішав він на побачення (Шиян, Баланда, 1957, 179); Привабив інший чарівник те серденько дівоче (Граб., І, 1959, 416); Гей, приваблю, зачарую, Закохаю я його, Всім що маю, обдарую Я коханого мого!.. (Черн., Поезії, 1959, 177); // Бути причиною особливої уваги, симпатії, потягу до когось. Пантелеймона Гавриловича приваблювало в Кузеві вміння триматися на трибуні (Руд., Остання шабля, 1959, 547); Було в дівчині щось таке, що й приваблювало Ярину (Скл., Святослав, 1959, 73); Обличчя Мар’яни чимсь приваблює його (Стельмах, II, 1962, 91); Ні в зиму, ні в весну мене не приваблять жіночії очі (Крим., Вибр., 1965, 72); Єдине, чим могло привабити її чисте, синьооке обличчя, — це своєю милою простотою (Грим., Подробиці.., 1956, 9).
4. рідко. Робити кого-небудь своїм прибічником. — Незнищувати її [старшину] треба, а приваблювати, обертати на свою двірську.. шляхту, на своїх ланцюгових собак (Тулуб, Людолови, І, 1957, 102).
5. Те саме, що ва́бити 3.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 566.