ПРИБУ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до прибу́ти. Місцями.. запрошували прибулих козаків поснідати (Стор., І, 1957, 398); Розчинивши двері, Чемериця побачив Трикоза, секретаря [парткому], недавно, кілька днів лише тому, прибулого на будівництво (Коцюба, Нові береги, 1959, 200); Через проріз броньованого щитка в кулеметі йому добре видно.. окопи, де сидить свіжий, недавно прибулий, батальйон (Кучер, Чорноморці, 1956, 209); Всі посхоплювались на ноги й обступили прибулого трактора (Ю. Янов., II, 1954, 140); Знала [Тамара], де що лежить, швидко реєструвала прибулі папери (Хижняк, Тамара, 1959, 82); І навіть повесні з прибулими водами не бачить нам підвід, вантажених мішками (Зеров, Вибр., 1966, 120); // у знач. ім. прибу́лий, лого, ч.; прибу́ла, лої, ж. Людина, яка прибула, прийшла, приїхала кудись. Він так захопився своєю роботою, що зовсім, не помітив прибулого, хоч той і поздоровкався до нього (Добр., Ол. солдатики, 1961, 28); Під самим парканом щось заворушилося, і з темряви виступив Денис, пильно придивляючись до прибулих (Тют., Вир, 1964, 148).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 564.