ПРИБУДІ́ВОК, і́вка і о́вка, ч., діал. Прибудова. Баран [прізвище], увесь тремтячи, скочив за якийсь паркан і сховався за невеличким прибудівком (Фр., VII, 1951, 350); Не був то старопольський шляхетський двір, що в ньому росло не менше як три покоління й кожне клало свою печать на будову всіма отими прибудовками, надбудовками, прикрасами й оздобами (Хотк., Довбуш, 1965, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 563.