ПРИБИЧО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИБИЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., розм. Прив’язувати, прикріплювати кого-, що-небудь мотузкою, ременем і т. ін. Гошка прибичовує його [теля] коло полудрабка так, що воно харчить і крутить головою (Тют., Вир, 1964, 517); // Підпрягати (коня або вола).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 557.

Прибичовувати, вую, єш, сов. в. прибичувати, чую, єш, гл.

1) Припрягать, припречь, пристегивать, пристегнуть (животное въ помощь другимъ везущимъ).

2) Прибавлять, прибавить, присчитывать, присчитать. Люде що почують, то прибичують. Ком. Пр. № 114. Ти нащо прибичовуєш, чого й не було? Н. Вол. у. Я винен два рублі, а він прибичовує ще їден. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 405.