ПРИБИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИБИ́ТИ, б’ю́, б’є́ш, док.
1. перех. і без додатка. Прикріплювати (звичайно цвяхами) до чогось. [Ганна:] Кажуть, що якось Самрось вернувся п’яний додому, роздяг тебе до сорочки, а косу забив кілком у лаву, та як почав тебе катувати?.. [Зінька:] І косу прибивав, і до стовпа налигачем прив’язував… (Кроп., II, 1958, 20); Подерся [Мишко] до верхнього порталу прибивати дріт (Мик., II, 1957, 102); Двері од пекарні забив я старою.. ковдрою та заставив кошиком, на стінку прибив килимок (Коцюб., ІІІ, 1956, 145); Михась із стіни зірвав стару панську назву й лаштувався прибити нову (Чорн., Визвол. земля, 1959, 166); // Розпинати кого-небудь, катуючи, страчуючи. [Марція:] Знічев’я навіть згодилась дивитись на те видовисько, як розпинали якихсь там трьох злочинців.. Хоч, правда, я спізнилася на те, як саме до хрестів їх прибивали (Л. Укр., III, 1952, 178); О, нехай би прийшов хто-небудь і розказав, пояснив! Або прибив би на хресті, рвав тіло, палив свічами (Хотк., II, 1966, 120); // перев. док. Пронизавши кого-небудь кілком, списом і т. ін., притиснути до землі, підлоги, стіни і т. ін. Зарили [відьму] ниць у яму, прибили осиковим кілком та зверху і заплішили, щоб ще не скочила (Кв. —Осн., II, 1956, 224); Гей, де мій спис? Приб’ю тебе до мура, єхидно клята!.. (Л. Укр., І, 1951, 431); * Образно. Погляд молодого чоловіка мішав його і прибивав до місця (Кобр., Вибр., 1954, 63).
Сказа́ти (промо́вити, дода́ти і т. ін.), як гвіздко́м приби́ти — категорично, переконливо що-небудь сказати. Сказав, як гвіздком прибив (Номис, 1864, № І2909); — Ні! немає добра… немає — та вже, мабуть, його ніколи й не буде! — додасть [Мирон], як гвіздком приб’є та й замовкне (Мирний, II, 1954, 86).
2. перех. Ударяючи чим-небудь, притискати, спресовувати щось. Землю на кагаті розрівнюють і прибивають лопатою, щоб не було западин (Колг. Укр, , 9, 1956, 42); Коли закінчив [Матвій], ще раз оглянув збоку, прибив злегка покрівлю граблями (Цюпа, Назустріч.., 1958, 387); // Примушувати осісти на землю, приникнути до поверхні землі (про вітер, дощ і т. ін.). Весняний дощ прибиває куряву (Стельмах, І, 1962, 363); Залишилось від копиці трохи сіна, яке прибили дощі (Панч, Гарні хлопці, 1959, 123); * Образно. Тягота, здавалося, так прибивала його до землі, що він не в силі був іти далі (Турч., Зорі.., 1950, 118); // безос. Як зашумлять вітри на тебе [гай] холодні — обнесуть вони, обшматують красу твою, розвіють битими шляхами, а дощами приб’є її до сирої земельки… (Вас., І, 1959, 184); // у сполуч. із сл. печать, печатка, розм. Засвідчувати який-небудь документ печаттю. [Жандарм:] І ви, пане начальнику, будьте ласкаві за хвильку там [до канцелярії] надійти. Приб’єте мені печать на книжку (Фр., IX, 1952, 78); — Списки понаписували, а печатку прибити забули? (Гончар, II, 1959, 216).
3. перех. і неперех. Своєю силою, течією приганяти, приносити до якого-небудь місця (про воду, вітер і т. ін.). Вітер свище, хвиля грає, В берег рибу прибиває (Перв., Казка.., 1958, 21); Три чайки, слава богу, Отамана курінного, Сироти Степана молодого, Синє море не втопило, А в турецьку землю.. прибило (Шевч., II, 1963, 339); Зупиниться [потік], стане криничкою, оглянеться, очиститься, кожну трісочку приб’є до належного місця (Хотк., II, 1966, 301); * Образно. Заспівай, ..Щоб любов, навіки серцю мила, Простягала пагінки рясні, Щоб тебе, мов ластівку, прибила До моєї бурі навесні (Мал., Полудень.., 1960, 102); // безос. Пливе човник без весельця, К берегу звертає, Ніхто човником не править, І Вітром прибиває (Укр. поети-романтики.., 1968, 370); // перев. док., перен. Змусити прибути кудись, зупинитися, залишитися десь. Їй привиджується тепер її давнє — її доля, її гірка доля, що гонила по білому світу, поти не прибила до Мар’янівки… (Мирний, III, 1954, 20); // перев. док., безос., перен., розм. Приєднати кого-небудь до групи, гурту і т. ін. чи всіх або багатьох до когось одного. Катря схопилася; мати устала, усіх як хвилею прибило до Чайчихи (Вовчок, І, 1955, 219); Незабаром Данька прибило, мов хвилею, до нерухомого, застиглого в напрузі гурту чоловіків (Гончар, І, 1959, 46); // тільки неперех., розм, , рідко. Набігати хвилями, приливати до чого-небудь. Туман на озері білими хвилями прибиває до чорних хащів (Л. Укр., III, 1952, 213); [Кассандра:] Кров хвилею потужною приб’є до серця, і німіє серце й слово (Л. Укр., II, 1951, 250).
4. перех., перен., розм. Викликати у кого-небудь пригніченість, приголомшувати когось. Панас оповідає, дивлячись у землю. Інші стоять, і жах прибиває їх (Ю. Янов., IV, 1959, 33); Лікар думав, що подав добру і дотепну раду, тим часом він тільки гірше прибив Романа (Мак., Вибр., 1954, 177); Несподівана поява Матвія прибила його (Ірчан, II, 1958, 313); Ще єсть поличка зовсім особлива: ..Там і гачки, і блешні, і удки, — Рибальських душ німі товаришки. Полице люба, скромна, як у житі Волошки сині, росами обмиті, — Ти втіхи і розради джерело Для душ, котрі прибило людське зло (Рильський, І, 1960, 171); // Справляючи гнітюче враження на кого-небудь, перешкоджати прояву чогось. Навіть тяжка і неприємна службова робота не змогла ще прибити того настрою і бадьорості (Коцюб., III, 1956, 339).
5. тільки док., перех., розм. Покалічити або вбити кого-небудь, причавивши, вдаривши і т. ін. Як не прибив хто, то забігло [порося] безвісти (Вас., 1, 1959, 277); Він гнав у тил колгоспну худобу, бомба влучила в стадо і разом з биками прибила й гуртоправа (Панч, II, 1956, 503); // безос. [Єфрем :] Зо мною, бач, вийшла така оказія, що поїзд на поїзд наскочив: поламано два вагони, кондуктора прибило, кочегара обварило… (Кроп., IV, 1960, 318); З місяць тому трапилася халепа з чоловіком. Возили дерево з лісу, і прибило його березою (Цюпа, Краяни, 1971, 67).
◊ Грім би тебе́ (його́, її́, їх) приби́в — те саме, що Грім би тебе́ (його́, її́, їх) вда́рив (поби́в) (див. грім). — Знову діло в бандитизм упирається. Прямо нема тобі ну ніякого спокою. То Шепель, то Гальчевський, то чорт, то біс, грім би їх на битій дорозі навіки прибив (Стельмах, II, 1962, 189); Щоб тебе́ на́гла смерть приби́ла — уживається як побажання смерті кому-небудь. — Щоб тебе, Сафроне, нагла смерть на дорозі прибила! — Докія мовчки лає свого лютого ворога, поринає в згадки… (Стельмах, II, 1962, 408); [На́че (мов, немо́в і т. ін.)] хтось мішко́м із-за (з-за) ро́гу (угла́, кутка́) приби́в кого — про недоумкувату, дивну або пригнічену чимсь людину. Радіє він — плете, не думає про те, Що ясла будуть на півхати — Такі, що й в двері не пропхати. Він, може б, так і не робив, Та хтось із-за угла мішком його прибив (Гл., Вибр., 1957, 219); Може, тепер і краще прожити, наче тебе хтось мішком прибив з-за кутка?.. Ех, коли б то знаття, яка власть установиться, тоді б Мирон знав, куди і як повернути голоблі (Стельмах, II, 1962, 24); Як (мов, немо́в і т. ін.) гро́мом приби́ло кого — хтось сильно вражений, приголомшений яким-небудь несподіваним повідомленням. Як громом прибило Масю, так цими словами: їй не жаль було за о. Гервасієм, як за батьком (Свидн., Люборацькі, 1955, 76).
6. перев. док., перех., розм. Пошкодити що-небудь (звичайно про мороз); приморозити. Вночі перший осінній заморозок прибив під вікном айстри (Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 137); * Образно. Не осиплються тихо ті квіти, не настане життя в них нове, ні, ударить мороз до схід сонця і приб’є поривання живе (Л. Укр., І, 1951, 227); // безос. Таланти Корнія Івановича не розвинулись: так застигають в розвитку своєму ранні квіти, що їх прибило жорстоким приморозком (Вол., Місячне срібло, 1961, 206); // перен. Вкрити сивиною кого-небудь, чиєсь волосся. Прибила волос сивина (Рильський, І, 1956, 254); Роки прибили його сивиною, але Журба бадьорий і молодий ще (Епік, Тв., 1958, 574).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 552.