ПРИБАВЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРИБА́ВИТИ, влю, виш; мн. приба́влять; док., розм.
1. перех. і неперех. Додавати, приєднувати що-небудь до чогось, збільшуючи кількість, розмір і т. ін. — Волики веселенько в плузі ремигають, а я дурня свого в спину поштовхую, да так і прибавляю і прибавляю оранки (Барв., Опов.., 1902, 307); У башт прибавили [троянці] запори І на валу всі залягли (Котл., І, 1952, 215); — А нам тепер жалування прибавили, — процідила [вчителька] крізь зуби (Тесл., З книги життя, 1949, 86); // Збільшувати, посилювати, продовжувати що-небудь. Щастя розуму прибавляє, а біда і той, що є, віднімає (Укр.. присл.., 1963, 41); [Маруся:] Зменши, боже, денька, Що я молоденька. Прибав, боже, ночі На мої карі очі… (Вас., III, 1960, 82); // Помилково або навмисно перебільшувати (звичайно вік). Я не такий старий, як пишете у листі. Ви прибавили мені літ 15 зайвих (Коцюб., III, 1956, 382).
Прибавля́ти (приба́вити) ві́ку (вік, життя́, літ, літа́) — сприяти подовженню життя. Не бог, а сам чоловік прибавляє собі вік (Укр.. присл.., 1955, 385); — Як жаль, що ми не зустрілись з тобою раніш, до війни. Приїхав би до мене погостювати. Один місяць пожив би у нас на винограднику — на десять років життя б собі прибавив (Головко, І, 1957, 282); Гранат квітує коло хати — Ніжнішого немає цвіту, — А згодом там зважніє плід, Що прибавляє людям літ (Воронько, Мирний неспокій, 1960, 58); Прибавля́ти (приба́вити) вітри́л — збільшувати швидкість руху судна, піднімаючи вітрила. Він [Ф. Ф. Ушаков] вирішив випередити турків, наказавши прибавити вітрил (Добр., Очак. розмир, 1965, 417); Прибавля́ти (приба́вити) в ті́лі — ставати товстішим; гладшати. Отак вигулювалися за літо телята, набиралися сили бики, прибавляли в тілі корови (Загреб., Диво, 1968, 60); Прибавля́ти (приба́вити) га́зу — те саме, що Надава́ти (нада́ти, да́ти) газ (га́зу) (див. газ1). Обганяючи машину, Іван іще прибавив газу (Головко, І, 1957, 388); Прибавля́ти (приба́вити) ро́сту — збільшуватися в розмірі. Недоїмка йде та й росту прибавля (Кв.-Осн., VI, 1957, 669); Прибавля́ти (приба́вити) ходи́ (хо́ду, кро́ку): а) починати рухатися швидше. Онохрій Литка щохвилини прибавляв ходи, але Іван Силович не мав наміру відстати (Епік, Тв., 1958, 311); Вона до школи йшла, і я прибавив кроку (Бойко, Про 17 літ, 1958, 37); б) (тільки хо́ду) збільшувати швидкість руху чого-небудь. Коли машиніст.. прибавив ходу, застукала [машина], швидко замолола колесами (Григ., Вибр., 1959, 365).
2. перех. і неперех. Говорити або писати на додаток до чого-небудь сказаного чи написаного. Не так тепер і в пеклі стало, Як в старину колись бувало І як покійник [Вергілій] написав; Я може що-небудь прибавлю, Переміню і що оставлю, Писну — як од старих чував (Котл., І, 1952, 126); // Говорити зайве, перебільшуючи що-небудь; прибріхувати. Про що б не почала Явдоха говорити, ..вона все-таки прибреше: або зменшить, або прибавить свого (Григ., Вибр., 1959, 94).
Прибавля́ти в мо́ві — перебільшувати, розповідаючи; прибріхувати. Дядько Остапчук прибавляє в мові (Пісні та романси.., II, 1956, 54).
3. перех., рідко. Те саме, що додава́ти 4. Прибавляти три до семи; Бувало, якийсь проворний ятошник [яточник] швидко-швидко налічить, скільки треба платити, а Ксеня й обізветься з-за материної спідниці: — Дядьку, то нащо зайве прибавляти?.. І тоді «дядькові» доводилось ще раз вести рахунок і під сміх людей признаватися, що таки збився з лічби (Стельмах, І, 1962, 380).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 551.