ПРЕЧУДО́ВИЙ, а, е, розм. Який має відмінні якості, властивості. Настя заспівала — та пречудовим же голосом, аж душа в небо рвалась (Барв., Опов.., 1902, 219); Смак у Маші пречудовий (С. Ол., Вибр., 1957, 267); Напевне, і серце крилате Плекаю в собі недарма, Щоб, з мандрів прибувши, сказати: «Країн пречудових багато, А кращої в світі нема!» (Воронько, Коли я.., 1962, 29); Багаторічні трави, як відомо, — пречудовий попередник для озимини (Рад. Укр., 1.І 1965, 2); // Надзвичайно гарний, приємний для очей. Три пречудові книжки закрасили і стіл, і навіть усю хату (Н.-Лев., VI, 1966, 382); Я маю в певнім схові.. окраси пречудові — Браслети, персники, та посуд дорогий, Та зброї пишної багато (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 316); // Виконаний досконало. Килим був вишитий гарусом та шовком. Робота була пречудова (Н.-Лев., VI, 1966, 37).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 549.