ПРЕХИ́ТРИЙ, а, е, розм. Дуже хитрий. [Сильвестр:] Микита в нас зело прехитрий майстер І в чудному художестві велик (Коч., Я. Мудрий, 1951, 18); І живе в тих лісах прехитра лисичка-сестричка (Томч., Жменяки, 1964, 183); Щоб дітям веселіш було, Пущу я загадку прехитру (Гл., Вибр., 1951, 187).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 547.