ПРЕТЕНЗІ́ЙНИЙ, а, е.

1. Який прагне виявити у чомусь свою оригінальність, підкреслити свою надзвичайність. Я визначаю себе як найменш претензійного режисера в тому розумінні, що, як не типова у цьому плані фігура, я не претендую на утвердження якоїсь «школи» (Довж., III, 1960, 181); // В якому виявляється претензія на оригінальність; підкреслено-незвичайний. Правду мовити, мені львівські карточки не сподобались, чогось ми там дуже викручений і претензійний вид маємо (Л. Укр., V, 1956, 41); На повному кар’єрі кіннотники промайнули й повз розкішну, претензійну в своєму.. цяцькуванні будівлю біржі (Смолич, V, 1959, 797); Рішуче виступає він [І. Франко] проти філософії історії в «Войне и мире», називаючи її туманною, парадоксальною і претензійною (Рад. літ-во, 3, 1957, 48).

2. Стос. до претензії (у 1, 4 знач.). Претензійні справи.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 545.