ПРЕМУ́ДРО, заст., уроч. Присл. до прему́дрий. Рік Кончак: «Гаразд, матусю!» І вклонився їй до ніг. «Віще ти сказала слово! Жаден би віщун не міг Нам премудро так сказати» (Фр., XIII, 1954, 367); // ірон. [Річард:] Схотіли, щоб я там фініки якісь ліпив над вікнами та над дверима в школі — се Годвінсон так видумав премудро покрасу ту, десь вичитавши в тексті (Л. Укр., III, 1952, 50).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 538.