ПРЕЛЮБОДІ́ЯТИ, і́ю, і́єш, недок., заст. Здійснювати прелюбодіяння; зраджувати. У другій кімнаті панотець. Гріхи відпускає. Які в Сорохана гріхи?.. Може, слово своє порушив? Прелюбодіяв? (Мур., Бук. повість, 1959, 145).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 535.