ПРЕКРАСНОДУ́ШНИЙ, а, е, книжн. Сповнений прекраснодушності; здатний виявляти прекраснодушність. — Усі ваші прекраснодушні висловлювання, шановні товариші, базуються тільки на особистих почуттях, а моя справа розбиратися у фактах (Собко, Звич. життя, 1957, 213); — Гадає [Костомаров], що самими школами і освітою можна зробити людей гуманними і благородними. Мрійник, прекраснодушний мрійник… (Тулуб, В степу.., 1964, 45); Стаття Писарєва [«Пушкін і Бєлінський»].. відіграла позитивну роль у боротьбі проти «чистого мистецтва», проти прекраснодушної маніловщини в літературі того часу (Талант.., 1958, 14).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 535.