ПРЕДИ́ВНИЙ, а, е, також у сполуч. із сл. дивний, розм. 1. Дуже дивний (у 1 знач.). Чути предивні дива про пригоди в краях невідомих (Фр., XIII, 1954, 316); Приснився Удовенкові предивний сон (Д. Бедзик Дніпро.., 1951, 241); Цей предивний інструмент [сопілка].. перевищував голосом всякі флейти і кларнети (Мак., Вибр., 1954, 329); Своєю замкнутістю, невимушеною повагою і жалісним добрим обличчям з русявою бородою він виглядав на добрячого батька, що тривожиться.. за своїх нещасних дітей і не може допомогти їм.. Дивний, предивний Матвій! (Ірчан, II, 1958, 218).

2. Надзвичайно гарний; чудовий, чарівний. [Прісцілла:] Та… бачиш… там єпископ та й вся громада зважили, що слід би замазати той міф про Адоніса. [Люцій (мимоволі):] Оті коштовні фрески? Ту предивну мозаїку? (Л. Укр., II, 1951, 421); Розсипає стільки чару, стільки дива ніч на Купала предивна, ніч зрадлива, (У. Кравч., Вибр., 1958, 33); Як багато може розповісти людині природа! Вона говорить до нас предивною мовою барв і відтінків (Рад. Укр., 22.IX 1960, 3).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 526.