ПРЕБАГА́ТИЙ, а, е, також у сполуч. із сл. багатий, розм. Дуже багатий. Чоловік із пребагатим життєвим і мистецьким досвідом, Михайло Іванович [Донець] завжди бував у центрі розмов «біля каміна», охоче співав для гостей, сипав жартами, — і в усьому іскрилась його багатогранна талановита вдача (Рильський, Веч. розмови, 1964, 56); Спочатку так: немов підкова в руках у тебе гнеться бідна, а потім раптом — мова! мова! Чужа — звучить мені, як рідна.. І позичаєш тую мову в свою, — чудову, пребагату (Тич., І, 1957, 194); // у знач. ім. пребага́тий, того, ч. Дуже багата людина; великий багатій. Зовуть його [Кармалюка] пани розбійним татем, А між людей то слава не лиха, — Заллє за шкуру сала пребагатим (Мал., Книга.., 1954, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 524.