ПРА́ЩНИК, а, ч., іст. Воїн, озброєний пращею. На стінах.. були приготовлені купи каміння, за заборолами — діжки з гарячою смолою, на городницях [частинах укріплення] стояли лучники й пращники (Скл., Святослав, 1959, 356); Олександр Невський розташував своє військо в такому бойовому порядку: попереду були стрілки-лучники і пращники (Іст. СРСР, І, 1957, 78).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 524.