ПРАСУ́НОК, нку, ч., розм., заст. Біда, лихо, неприємність; нещасливий випадок. Для бою їх спіткав прасунок, Пішли к Енею на вербунок (Котл., І, 1952, 221).

◊ Неха́й (хай) йому́ [лихи́й] прасу́нок!, лайл. — бодай минуло, згинуло що-небудь!; хай пропаде, згине хтось, щось! Хай йому прасунок! (Номис, 1864, № 5123).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 519.

Прасунок, нку, м.

1) Скорбь, огорченіе, безпокойство. Ой не услишай, Господи, клятьби моєї, що я своїх синів кляла-проклинала: у своїй голові великий прасунок мала. ЗОЮР. І. 24.

2) Хай йому прасунок! Чортъ съ нимъ. Ном. № 5123. Нехай йому лихий прасунок, як голодом нам помірать. Котл. Ен. III. 24.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 402.