ПРАРО́ДИЧ, а, ч. Давній предок, від якого ведеться початок певного роду. Петро Сахно «в анкету вник» І відхилив заяву. Подай прародичів йому Від самого Адама (Біл., Зигзаг, 1956, 16); // мн. Про біблійних Адама і Єву. Бог, виганяючи з раю наших прародичів, дав їм за одежу шкіри звірячі (Фр., IV, 1950, 123); // Попередник якогось виду в тваринному чи рослинному світі. Прародичі тигрів і левів.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 518.

Прародич, ча, м. Прародитель. З того самого дерева заказав Памбіх (= Пан-Біг) їсти япка нашим прародичам. Гн. І. 19.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 402.

праро́дич (ж. праро́дичка) — дав­ній предок, від якого ведеться по­чаток певного роду; у множині — про біблійних Адама та Єву як предків людського роду взагалі.

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 478.