ПРАПОРОНО́СЕЦЬ, сця, ч.

1. Той, кому доручено тримати, нести прапор. Чоловік ніс червоний, як жар, прапор. І чоловіки, не дуже багато, ішли за прапороносцем у перших рядах (Головко, II, 1957, 626); І на льоту, на розгоні схилившись у сідлах, нові прапороносці приймають під свою охорону славні бойові прапори дивізії (Ю. Янов., IV, 1959, 88); Демонстрацію очолює 15-тисячна колона прапороносців (Рад. Укр., 2-Х 1959, 1).

2. чого, перен. Провідник якихось ідей. Прапороносець вольності, не раз Ти [французький народ] потрясав і підіймав Європу, Твій розум гострий, як твердий алмаз, Підносився на гребені потопу (Рильський, III, 1961, 263); Відтоді, як великий Ленін сформулював політику мирного співіснування держав з різним соціальним ладом, Радянський Союз завжди був і нині лишається прапороносцем миру між народами (Ком. Укр., 1, 1963, 62); // Той, хто очолює що-небудь, веде перед у чомусь. Прогресивне людство вітає наш народ, нашу партію як прапороносця нової епохи (Літ. газ., 20.Х 1961, 1); Комуністи — організатори і прапороносці змагання, вони надихають усіх трудівників особистим прикладом у праці (Ком. Укр., 8, 1967, 54).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 517.