ПРА́ГНУТИ, ну, неш, недок., перех.
1. чого. Дуже хотіти чого-небудь. І кожний цех, і кожний лан нових здобутків прагне (Забіла, Одна сім’я, 1950, 27); Поети! Вчіть планету доброті — Вона давно вже миру й ласки прагне (Кор., Поезії, 1967, 20); // чого, до чого і з інфін. Пристрасно бажати здійснення, утвердження чого-небудь, опанування чимось. Ніколи ще не прагнув він так пристрасно врятувати людське життя, як зараз (Довж., І, 1958, 321); [Ярослав:] Які алмази, перли чи смарагди Дорожчі нам від вірності і правди, Які я прагнув ствердити в житті! (Коч., Я. Мудрий, 1946, 68); Всім єством вона прагне осягнути ще одну науку, може, найглибшу, науку про те, як жити людині (Гончар, Тронка, 1963, 146); Коли людина запитує, вона хоче знати, прагне до знань (Ком. Укр., 12, 1964, 42); // кого. Дуже хотіти завоювати чиюсь любов, здобути чиюсь прихильність. Здавалося йому, що саме такої жінки, як вона, прагло віддавна його серце (Вільде, Наші батьки.., 1946, 27); // чого. Дуже потребувати чого-небудь. Він прагнув допомоги (Ю. Янов., IV, 1959, 146); // до чого. Пориватися до чого-небудь. Сам Франко на протязі всієї своєї літературної діяльності очищав свою мову від діалектних слів і зворотів, прагнучи до загальнолітературної української мови (Рильський, IX, 1962, 38); // до чого, куди. Мати сильне бажання потрапити кудись, опинитися десь. Печеніг чи Батий До синього прагнуть Дунаю (Мас., Як пахне земля, 1958, 21); — О, дотримай, Кіркеє, того, що мені обіцяла, І відпусти нас додому. І я туди прагну душею, Й товариші мої всі (Гомер, Одіссея, перекл. Б. Тена, 1963, 185); * Образно. Уклін садам, що в чистому цвітінні Поривно прагнуть ген до верховин! (Нагн., Вибр., 1957, 32).
2. до чого, з інфін., також із сполуч. щоб. Намагатися зробити що-небудь, дбати про здійснення чогось. Я прагну в слові відтворити Усю республіку мою (Дмит., В обіймах сонця, 1958, 47); І росіяни стали прагнути до створення власних докладних карт (Видатні вітч. географи.., 1954, 15); [Кассандра:] Ох, Андромахо, як я палко прагну, щоб не були мої слова правдиві! (Л. Укр., II, 1951, 264).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 510.