ПРАВУВА́ТИСЯ, у́юся, у́єшся, недок., діал. Судитися, сперечатися з ким-небудь, доводячи свою правоту. — Ви старші, Зоє, але як мені стане вашого язика забагато, то будемо правуватися. Ой, будемо. Але не в суді (Коб., III, 1956, 511); — Ні, говоріть, що хочете, а я у чоловіка не маю кривди і не хочу більше правуватися з ним (Фр., IV, 1950, 124); — Я вже п’ять літ із братом у процесі за хату та й більше вже правуватися не хочу (Март., Тв., 1954, 133); // Виправдовуватися, захищатися від нападок. — Педоре!.. Не провадь ти мені хоч при людях своїх чортів. — А чим же справді будете напувати [гостей]? Помиями? Дивіться — я ще й винна! — правувалась Педоря (Мирний, III, 1954, 209).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 510.