ПРАВУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., розм.
1. Мати владу над ким-, чим-небудь. — Карпо ваш знав грамоту, може, й він там цілим воєводством американським правує (Чорн., Визволення, 1949, 70); Лихими й поганими були мені літо і осінь того 1918 року. Хто правував тоді у Києві, я знаю з історії. А хто правував у Валках і в Минківці — забулося (Минко, Моя Минківка, 1962, 109); // Керувати господарством, виробничим колективом і т. ін. Усім хазяйством доводиться правувати Максимові (Речм., Весн. грози, 1961, 78); // Розпоряджатися ким-, чим-небудь, наказувати комусь, порядкувати десь. — Доки вони [куркулі] правуватимуть у вас, ладу не буде (Головко, II, 1957, 497); Правувала лад усіма [дітьми] Леся (М. Ол., Леся, 1960, 35).
2. ким, чим і без додатка. Спрямовувати хід машини, човна, біг коней і т. ін. Їй [Антосі] забажалось самій правувати човном (Н.-Лев., IV, 1956, 78); — Бригом правував.. румун з двома матросами (Ю. Янов., II, 1958, 69); В останню мить Олег ще намагався правувати машиною. Він розумів, що літак слухається вже не так, як раніше. Але ж інерція піке діяла з не меншою силою, ніж мотори (Ле, Клен. лист, 1960, 67); Чи він придурювавсь, чи справді не вмів тоді ще правувати — трактор його ніяк не хотів слухатись (Гончар, Тронка, 1963, 188); // Іти, прямувати куди-небудь. Савочка правував у вуличку під горою (Мушк., Серце.., 1962, 8).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 509.