ПРАВОВІ́РНИЙ, а, е.
1. Який суворо дотримується догматів певної віри, релігії. Федір Стринський вважав себе священиком справедливим, правовірним (Скл., Карпати, II, 1954, 286); // перен. Який суворо дотримується якого-небудь учення, системи поглядів, напряму в мистецтві і т. ін. В художньому відділі журналу [«Музагет»].. основний тон все ж задавали «правовірні» естети і символісти (Поезія.., 1956, 75); З Західного фронту надходять каламутні відомості. А Гільдхен вирішила раптом вдавати з себе правовірну нацистку (Загреб., Європа 45, 1959, 234); // у знач. ім. правові́рний, ного, ч. Людина, яка суворо дотримується догматів певної віри, релігії. Те свято.. не оминало жодного кутка, де проживали правовірні (Коб., III, 1956, 519); [Богомолка:] Це гілка не проста! Вона дає тверду віру тим правовірним, хто її [гілки] не має… (Н.-Лев., II, 1956, 452).
2. Який сповідує іслам (у мові самих мусульман і в творах про їхнє життя). Татари споживали конину й баранину. Як правовірні магометани, вони ніколи не вживали свинини (Панч, Гомон. Україна, 1954, 125); У кущах, на околиці татарського хутора, стояла малопомітна баня, в якій правовірні мусульмани робили всякі свої обмивання (Кучер, Голод, 1961, 80); // у знач. ім. правові́рний, ного, ч. Той, хто сповідує іслам. На поклик муедзина правовірний починає молитву (Л. Укр., III, 1952, 680); Муедзин востаннє проскрипів з мінарету «ла алла», і правовірні спочивають (Коцюб., І, 1955, 291).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 507.