ПОЄДНА́ТИ див. поє́днувати.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 766.

Поєднати, на́ю, єш, гл.

1) Соединить. В неволі, в самоті немає, нема з ким серця поєднать. Шевч. 584.

2) Примирить. Поєднає з недолею і з людьми. Шевч. 338.

3) Договорить, нанять. Так він то позвав Кузьму Трохимовича та й поєднав його, щоб списав йому салдата. Кв.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 249.