ПОЩЕ́ЗНУТИ, ну, неш, док. Щезнути, згинути (також про всіх або багатьох, усе або багато чого-небудь). Хвилі світла лились з неба, і чорні тіні десь пощезли, неначе сонячне сяйво загнало їх у землю (Коцюб., І, 1955, 61); Війна пощезла з її руйнаціями й трощеними садами, не помітити її й сліду (Ю. Янов., II, 1954, 180); — А-а, — ревів на нього Інокентій. — Смиренний. Язиком два боки лижеш? І ти, пощезнеш! Пощезнеш! (Тют., Вир, 1964, 424).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 492.