ПОШМАТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Порвати, подерти на шматки. З великими труднощами, пошматувавши одяг і в кров подряпавши тіло, видерлася Сахно на той бік, кленучи себе за хлоп’ячі витівки (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 56); Лихий шторм пошматував вітрила (Донч., Ю. Васюта, 1950, 5); Вже не швидко в очах Закидайла з’явилось прояснення, а в рухах рішучість. Він люто пошматував ненависну записку (Збан., Любов, 1957, 188); * Образно. [Ластівка:] Тиша мертва над селом нависла… Та де ж той вітер, свіжий і рвучкий, щоб тишу цю пошматував нестерпну!.. (Лев., Драми.., 1967, 79); // Роздерти тіло на шматки. Він згоден був, щоб його пошматували власні міни, тільки б не дихати цим смородом (Довж., І, 1958, 285); // Дуже побити.
Пошматува́ти се́рце (ду́шу) — завдати моральних ран, травмувати. Стоптала ти любов мою, Ти серце без жалю пошматувала — Я все ж тебе люблю (Рильський, І, 1960, 97); [Андрій:] Велика вам дяка, чесний ви чоловік!.. Взяли мою жінку, розірвали моє серце, пошматували душу, соромом покрили мою голову!.. (Кроп., І, 1958, 491).
2. Розділити, розчленувати, подрібнити (країну, землю і т. ін.). Землі з кожним роком усе меншає.. Ділять її межи собою мало не на грядки.. І що воно буде, як люди отак пошматують землю, з чого вони хліб їстимуть тоді? (Коцюб., І, 1955, 110); [Ярослав:] А він чужих покликав королів І був ладен всю Русь пошматувати, Аби собі вінець князівський взяти (Коч., П’єси, 1951, 69).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 487.