ПО́ШЕПТ, у, ч., рідко.

1. Те саме, що ше́піт. * Образно. Київ.. стрів Дорку тихим пошептом каштанів (Ю. Янов., Мир, 1956, 72).

2. Перешіптування. — Чув я — кипить в громаді, Пошепти грізні пішли: «Вбиймо пана! Все одно нам! Нема правди на землі!» (Фр., X, 1954, 246).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 481.