ПОШЕПОТІ́ТИ, очу́, оти́ш і ПОШЕПОТА́ТИ, очу́, о́чеш, док., перех. і без додатка. Пошепки поговорити з ким-небудь якийсь час. Пошепотав [Максим].. з лікарем: «Не годиться, кажуть, у службу; в чисту його!» (Мирний, II, 1954, 135); Хлопці тим часом нишком пошепотіли з дівчатами, далі повставали і почали прощатись (Вас., II, 1959, 47); Діти пошепотіли щось між собою й полягали спати (Скл., Легенд. начдив, 1957, 23).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 481.