ПОЧУТТЄ́ВИЙ, а, е.

1. Одержуваний за допомогою органів чуттів. Людина має здатність складати певні судження не лише опосередковано — шляхом абстрактного мислення, а й безпосередньо — шляхом почуттєвої інтуїції (Рад. літ-во, 8, 1965, 8).

∆ Почуттє́вий до́свід, філос., псих. — емпіричне сприйняття зовнішнього світу.

2. Стос. почуттів, сприйманий почуттями. У портреті характер людини розкривається через її конкретно почуттєвий образ (Мист., 1, 1966, 23); В змалюванні природи Франко користувався не тільки зоровими враженнями, а й всією гамою почуттєвих образів (Іст. укр. літ., І, 1954, 552).

3. Який виражає схильність до плотських насолод. Великі губи, короткий ніс з глибоко врізаними ніздрями і важкувате підборіддя робили її обличчя одверто почуттєвим (Собко, Звич. життя, 1957, 15).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 476.