ПОЧУРУ́КАТИ, аю, аєш, док., розм., рідко. Поговорити, порозмовляти. [Влас:] Кожного чоловіка, коли він має зайвий час, тягне промеж люде: чи там почурукати промеж себе, чи згадати колишнє (Кроп., II, 1958, 322).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 476.

Почурукати, каю, єш, гл. Поговорить? Піду лиш я ще до козаків та дещо з ними почурукаю. О. 1881. XI. Кух. 10.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 393.