ПОЧЕ́СТКА, и, ж.

1. етн., заст. Частування, пригощання. Чи хрестини, чи похрестини, тільки людям почестку дасть [шинкарка] (Барв., Опов.., 1902, 260).

2. розм., рідко. Честь, слава. Дивись, як Семен пішов у почестку (Сл. Гр.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 469.

Почестка, ки, ж.

1) Приношеніе, даръ (начальству, уважаемымъ лицамъ, сватамъ). Почестку приніс. Н. Вол. у. Випросила у мене півня й пшона, в-останнє почестку дати своїм товаришкам і досвітчаній матері. Г. Барв. 205. Почестку їм (старостам) дала, і запили заручини. Г. Барв. 423.

2) Честь, слава. Дивись, як Семен пішов у почестку. Черк. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 392.