ПОЧЕРВОНІ́ЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до почервоні́ти. Ось відхиляються двері, і в них показується почервоніле від кухонного огню лице Хани Гольдбаум (Фр., II, 1950, 80); Червоноармійці з обвітреними обличчями, простягаючи почервонілі з морозу руки до вогню, грілися біля грубки (Панч, Вибр., 1947, 384); У комбата були почервонілі, з припухлими повіками очі — від безсоння та нервового напруження останніх днів (Дмит., Наречена, 1959, 119).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 466.