ПОЧА́СТИ, присл.
1. Не повністю, не цілком, частково. Зараз-зараз тільки деякі галузі мистецтва почасти можна було б віднести до творчості колективом, гуртом людей (Еллан, II, 1958, 66); У справі вивчення текстологічної і цензурної історії творів Шевченка.. багато.. нез’ясованого або з’ясованого тільки почасти (Рад. літ-во, 7, 1968, 65); // Менше, ніж щось інше; трохи. Треба ще відзначити, що усність творення залишається в основному за такими видами народної творчості, як приказка, прислів’я, анекдот, казка, почасти — частушка і коломийка (Рильський, III, 1956, 153); На третій рік в міжряддях сіють сидерати — гречку, гірчицю і почасти фацелію (Колг. Укр., 3, 1954, 32); // До певної міри. — Ви пам’ятаєте той апарат? — радісно скрикнув він.. — Гарна була машина… Отож той апарат і ставсь почасти причиною зміни в моєму житті (Коцюб., І, 1955, 255); Славко трохи оживився. Йому все здавалося, що читальняний [читальний] будинок — це почасти його діло (Март., Тв., 1954, 326); Звичайно, спогади, почасти й фантастичні, Розмови нашої хистку являли вісь (Рильський, Поеми, 1957, 274).
2. Якийсь час. Омар Мервський жив почасти ще при соманідській династії Х в., але це поет більше вже газневідський (Крим., Вибр., 1965, 212).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 463.