ПОЧАВИ́ТИ, чавлю́, ча́виш; мн. поча́влять; док., перех.
1. Подавити, потоптати все або багато чого-небудь, усіх або багатьох. Почавив чобітьми жуків; // Пом’яти що-небудь. Почавити виноград.
2. Чавити якийсь час.
Почави́ти го́лодом — фізично знищити тривалим голодуванням. — Аби їй хоча б стільки дітей, як мені, де вони тільки на мою голову беруться? У других людей хоч голодом почавило, а тут така прожир, ніколи нема їм наїду (Стельмах, І, 1962, 222).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 463.