ПОЦІЛУ́ЙКО, а, ч., жарт. Той, хто любить цілуватися. [Настя:] Гетьте-бо! І все б їм цілуватися, от ще поцілуйко! (Кроп., II, 1958, 40).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 461.