ПОЦВІСТИ́, іту́, іте́ш, док.

1. Цвісти якийсь час. — Не слід їм, вітре, догоджати, Бо що вони за Квіти, треба знати? Ще тиждень поцвітуть, А потім і посхнуть (Гл., Вибр., 1951, 64).

2. Вкритися цвіллю цілком або в багатьох місцях. — Хазяйствечко чисто пропало.. У льоху досі огірки поцвіли, капуста загнилася (Л. Янов., І, 1959, 56); В кутках із стелі звисало павутиння, а один куток аж чорний був од вогкості і знизу навіть поцвів (Головко, II, 1957, 95); * Образно. Життя в Глухові пожвавішало. Зате в самому інституті стало ще нудніше. Почувалося, що все тут протрухло, поцвіло, а як усе це освіжити — не знали (Вас., IV, 1960, 41).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 460.

Поцвісти, ту́, те́ш, гл.

1) Поцвѣсть нѣкоторое время. Ще тиждень поцвітуть та й зав’януть ваші квітки. Харьк.

2) Покрыться плѣсенью. Так у хаті вохко, що й хліб поцвів. Харьк. у. Баба… така стара, що вже аж поцвіла. Чуб. II. 332.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 390.