ПОХІ́ПЛИВИЙ, ПОХО́ПЛИВИЙ, а, е, діал. Швидкий, проворний. Дуже був [Михайло] білявий волосом.. До того, високого зросту, кощавий, похіпливий, жвавий… (Вовчок, І, 1955, 217); Нервовий, похопливий, він, видно, не вмів ждати, йому хотілося, щоб одразу все було по його думці (Хотк., Довбуш, 1965, 16); // Спішний. Як настали жнива, з довгими палючими днями, невеличкими короткими ночами, з важкою похопливою роботою, то їй стало невміч (Мирний, IV, 1955, 295).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 450.

Похіпливий, похіпни́й, а, е.

1) Проворный, быстрый. Високого зросту, кощавий, похіпливий, жвавий. МВ. ІІ. 136.

2) Понятливый, быстро схватывающій, воспріимчивый. Похіпна дитина. Н. Вол. у. Не похіпне якесь. Н. Вол. у.

3) = Похватний. Чарка — найпохіпніще діло. Н. Вол. у.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 387.