ПОХРО́ПУВАТИ, ую, уєш, недок. Хропіти стиха або час від часу. Свирид вернувсь до Дунаю, де по коліна в воді лежав п’яний Лука, похропуючи носом (Коцюб., І, 1955, 146); Тихо-тихо, тільки похропують коні та погуркують сани на мерзлих кізяках (Зар., На.. світі, 1967, 95).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 459.