ПОХОЛО́ЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до похоло́нути, похоло́ти.

2. у знач. прикм. Який похолонув, застиг (при втраті свідомості, від сильного хвилювання і т. ін.). Не шукай ніде Затишку й тепла, Бо сама прийде Опівнічна мла, Бо останній крок І останній звук — І впаде смичок З похололих рук (Рильський, І, 1960, 279); Пігловський кінчиком язика облизує похололі й пересохлі від переляку уста (Стельмах, І, 1962, 91).

3. у знач. прикм., перен. Заціпенілий, завмерлий від сильного хвилювання, тяжких переживань. Зігфрід стояв перед нею прибитий, безвільний, похололий. Було йому страшно, гидко і до фізичного болю жаль цієї знетямленої жінки (Коз., Листи.., 1967, 196).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 457.