ПОХО́ЖИЙ, а, е, розм. Те саме, що схо́жий 1. З трьох боків гори і справді дивно похожі на зелені завіси, неначе зумисне розвішані кругом могили, щоб заслонити дорогі останки великого поета (Н.-Лев., II, 1956, 385); — Чи не похожі і ми, люди, на сей листочок, а наша доля, наше життя — на отсей сліпий вітер?.. (Хотк., І, 1966, 36); Я дівчину вгледів, на милу похожу, Яку я кохав і якої нема (Підс., Поеми, 1954, 94).

На се́бе не похо́жий хто — хтось має поганий вигляд або перебуває у пригніченому стані. Василь був на себе не похожий, розказували мені (Барв., Опов.., 1902, 391); На що це [воно́] похо́же; Це ні на що не похо́же; На ко́го (що) похо́жий хто — виражає несхвалення або обурення, розгубленість і т. ін. Вибігло чортя і озирається… Подивітесь на нього: на що то воно похоже? (Кв.-Осн., II, 1956, 8); Там Опанас Грицьковій жінці На ухо шепче щось таке, А та червоніє, мов повная рожа, І каже тихенько: «На що се похоже!» (Граб., І, 1957, 85); Похо́же на те — цілком імовірно, може статися. Все-таки чогось мені здається, що я таки поїду, якось на те похоже (Л. Укр., V, 1956, 382); Похо́жий, як свиня́ на коня́ (як цуценя́ на пироги́, як макогі́н на но́чви і т. ін.) — зовсім не схожий.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 456.