ПОХОВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. похова́ти 1; церемонія, обряд проводів тіла померлого для погрібання. Ми стояли розгублені, як сироти на похованні батька (Панч, В дорозі, 1959, 175); Наприкінці бронзового віку широкого розповсюдження набуває обряд поховання в дерев’яних зрубах (Рад. Укр., 26.II 1964, 3).
2. архл. Місце похорону; могила. Піднімаємося на городище. Тут до війни велися розкопки, знайдено поховання древніх слов’ян… (Літ. Укр., 24.IX 1965, 2); Батько й син спинились біля руїн якоїсь будівлі. — Старе казахське поховання, — сказав геолог (Донч., IV, 1957, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 454.