ПОХМІ́ЛЛЯ, я, с.
1. Погане самопочуття, нездужання після пияцтва. Ледве, ледве Переносить [цар] ноги; Та одутий, аж посинів: Похмілля прокляте Його мучило (Шевч., І, 1963, 250); Згага пекла його, як свічкою; похмілля його мучило (Мирний, II, 1954, 179); * Образно. [Ніна:] От перед нами Німеччина лежить, Тоню, лежить і стогне в страшному похміллі (Собко, П’єси, 1958, 142); * У порівн. І смішна в нас любов, і наївна борня, І всі мрії тяжкі… як похмілля (Рильський, І, 1960, 159).
На похмі́лля; На похмі́ллі; З похмі́лля — у стані, який буває після пияцтва. У неділю на весіллі прогуляла, Понеділок на похмілля пролежала (Чуб., V, 1874, 668); П. К. Саксаганський, крім основної ролі Бурлаки, грав у цій виставі ще й завжди п’яного або на похміллі волосного писаря (Минуле укр. театру, 1953, 154); — Борей недуж лежить з похмілля, А Нот поїхав на весілля (Котл., І, 1952, 67); *У порівн. Ходив [Козаков] мовчазний, сердитий, занехаяний, як з похмілля (Гончар, III, 1959, 106).
2. Дія за знач. похмеля́тися, похмели́тися; повторна випивка, найчастіше на другий день після пияцтва. З чужого похмілля голова болить (Укр.. присл.., 1955, 271); Щодень було у них похмілля, Пилась горілка, як вода (Котл., І, 1952, 78); Після різдва в станицях на Дону ще й досі похмілля триває (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 39); * Образно. Ліз [Іван Грозний] все глибше у кров’яне море, щоби на ранок шукати кров’яного ж похмілля (Хотк., II, 1966, 192).
На похмі́лля — щоб похмелитися. — А ти куди? — побачила [баба], що Зінька хустку на плечі накинула. — Квасу на похмілля (Головко, II, 1957, 43).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 451.