ПОХМУРІ́ТИ, і́ю, і́єш, недок. і док., рідко. Те саме, що похмурні́ти. Бистро його очі пробігли по Настиному обличчю і зразу похмуріли… (Мирний, IV, 1955, 47).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 452.

Похмуріти, рію, єш, гл. Нахмуриться, придти въ дурное расположеніе духа (о многихъ). Усі похмуріли, зажурилися. Мир. ХРВ. 140.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 387.