ПОХЛЮ́ПУВАТИ, ую, уєш, недок. Хлюпати час від часу або стиха. Ліниво похлюпує [море] об камінь хвильками, полощеться тихо, сонно, розніжено (Збан., Мор. чайка, 1959, 13).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 451.