ПО́ХВАЛКА, и, ж., заст. Погроза (у 1 знач.). Адвокат.. сказав, що справа погана через те, що люди чули ще перед вбивством похвалки Гната забити Олександру (Коцюб., І, 1955, 76); — Морди їм наб’ю!!… — Втихомиртеся, Володимире, — вмовляв його Лаговський, якому трохи й шкода було Володимира, але отся [ця] похвалка прикро його вразила (Крим., А. Лаговський, І, II, 1905, 144).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 444.