ПОХАРЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.
1. Харчувати кого-небудь якийсь час.
2. що і без додатка, діал. Поїсти.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.
— Т. 8. — С. 443.
Похарчувати, чую, єш, гл.
1) Покормить нѣкоторое время (людей), постоловать.
2) Накормить. Тра похарчувати чоловіка, тра й скотині його щось дати їсти. О. 1862. VI. 97. Він їх файно приймив, похарчував. Гн. І. 81.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.
— Т. 3. — С. 385.