ПОТІ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., перех., діал. Потішати. — Коби лиш наверх [брами] вихопитися, а там най би й стрімголов, то нічо, — потішував себе Панько (Март., Тв., 1954, 165).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 412.

Потішувати, шую, єш, гл. = Потішати. Була вона вродливов паннов, мудро ученов, завше тама потішувала. Гн. І. 140.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 3. — С. 379.