ПОТЯГНУ́ТИСЯ 1 див. потяга́тися 1.
ПОТЯГНУ́ТИСЯ2 і ПОТЯГТИ́СЯ, тягну́ся, тя́гнешся; мин. ч. потягну́вся, тягну́лася, лося і потя́гся, тягла́ся, ло́ся; док.
1. Випростуючись або витягаючись, податися в напрямку до кого-, чого-небудь. Мокрина потяглася за його рукою, обвила свої гарячі, голі по лікті руки кругом його шиї (Н.-Лев., II, 1956, 236); Всі встали й потяглися з чарками до старого осиротілого батька (Довж., І, 1958, 340); Дебела рука потягнулася до сивих вусів (Руд., Остання шабля, 1959, 26); // чим. Витягти руку, губи і т. ін. в напрямку до когось, чогось. Він потягнувся було рукою до кобури, намагаючись вихопити зброю (Шиян, Баланда, 1957, 13); Черниш іще здалеку впізнав свого коня.. Він теж впізнав Черниша і потягнувся йому шиєю назустріч (Гончар, III, 1959, 88); Федя ліг на одну з лав у човні і, перехилившись через борт, потягся губами до води (Трубл., І, 1955, 99); * Образно. Тужава земля потягнулась до сонця устами (Мал., Звенигора, 1959, 172); // Почати тягтися вгору, рости (про рослини); підрости, стати вищим. Потали сніги; зелені озимі засіви веселенько потяглися вгору, виправляючи зібгане снігом листячко (Л. Янов., І, 1959, 31); — Усе, що корінь має, до сонця потягнулося (Кучер, Прощай.., 1957, 367); Напевне, вже й ті дві берізки, які він посадив матері на згадку, досі потяглися вгору, зашуміли зеленим шумовинням (Збан., Сеспель, 1961, 99).
◊ Потягну́вся (потя́гся) очи́ма хто до кого — чого; О́чі потягну́лися (потягли́ся) чиї до кого — чого — хтось спрямував погляд на кого-, що-небудь. Оксана Остапівна проясніла, потяглася очима до сцени (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 37); Чимало очей німо потягнулися до Леся Якубенка (Стельмах, І, 1962, 563); Потягну́тися (потягти́ся) думка́ми до кого — чого — почати думати про когось, щось. Він знову потягнувся всіма думками до Красносілки (Хор., Незакінч. політ, 1960, 180).
2. Повільно потекти. — Тьфу! — густий плювок слини потягся через губу додолу (Мирний, І, 1954, 200); Вода струмочками потяглася з горбів, потім буйним потоком ринула у кар’єр (Коцюба, Перед грозою, 1958, 112); // Почати поширюватися легкими струменями (про дим, повітря і т. ін.). Потяг [Чіпка люльку] раз, удруге — осіяли сіни й важкий дим потягся невеличкими мотузочками (Мирний, II, 1954, 225).
3. Будучи прикріпленим до чого-небудь, почати волочитися, переміщатися за ним. Граната гримнула під гусеницею, гусениця, сповзаючи, потяглась за машиною, мов гадюка (Гончар, III, 1959, 279); * Образно. — За паровим плугом потяглися й бунти альфельдських рільних робітників (Фр., III, 1950, 217); // Пролягти слідом за тим, що (хто) рухається. Котиться з неба зоря,.. а за нею потягся червоний, довгий хвіст, неначе мітла (Н.-Лев., III, 1956, 270); В лісові хащі, в пітьму ночі, потяглися чорні, зловісні сліди ворога (Збан., Ліс. красуня, 1955, 163).
4. Повільно піти, поїхати, вирушити куди-небудь (часто про ряд, низку когось, чогось). Купи старців потяглись відусюди, Всипали двір голодуючі люди (Граб., І, 1959, 240); Задзеленчав дзвінок. Усі один за одним потягнулись до другої кімнати (Вас., І, 1959, 89); Одного ранку потягнулись із села на хутір підводи з пожитками (Стельмах, II, 1962, 402); Загрузаючи по черево, сопучи і чвакаючи, вона [корова] потяглася до купин зеленої осоки (Вол., Місячне срібло, 1961, 305); // за ким. Піти слідом за кимсь, разом із ким-небудь. Потягнуся вже і я За дідом до лісу (Рудан., Тв., 1959, 155); Гриць потягся мовчки за жінкою додому (Март., Тв., 1954, 71); // Почати пересуватися в повітрі, полетіти (перев. низкою). Від степу від широкого До моря до глибокого За вітром потяглась [хмара] (Гл., Вибр., 1951, 70); Потяглися у вирій ключі журавлині (Грим., Кавалер.., 1955, 146); До вирішальної ділянки фронту з усіх кінців потяглися ескадрильї (Скл., Орл. крила, 1948, 76); * Образно. Думи та мрії, невиразні і мінливі, як у небі хмари, потягнулися в голові довгою нудотною чередою (Вас., II, 1959, 40).
5. Почати повільно, одноманітно проходити, текти (про дні, роки і т. ін.). Настала пилипівка. Потяглися довгі, як море, ночі (Н.-Лев., II, 1956, 285); Потяглися роки за роками. Від батька йшли-йшли невтішні листи та й перестали (Збан., Єдина, 1959, 14); Потягнулися короткі, тьмяні, мрячні дні (Коз., Сальвія, 1956, 74).
6. Простягтися на великому просторі, вздовж чого-небудь, довгою низкою. Коли виїхали за село, потяглися степи аж до самого неба, рівні, довгі та широкі (Григ., Вибр., 1959, 300); Село.. потяглося смугою низом понад річкою аж до самого ліска (Н.-Лев., VI, 1966, 97); Мотоцикл сердитим звірком підстрибує по шляху, обабіч якого потягнулися дубові ліси (Стельмах, II, 1962, 139); // Бути протягнутим у певному напрямку (про дріт, мотузок і т. ін.). Від Філоновської потяглися .. пасма телефонних дротів до штабу армії (Ле і Лев., Півд. захід, 1950, 168); * Образно. Нитки секретних зв’язків потяглися в табір військовополонених (Рад. Укр., 20.XII 1962, 3); // Пролягти довгою смугою, виділяючись на тлі чого-небудь. Стояв [Каїн] отак на місці, Кривавим світлом вечора облитий, А тінь його довжезна потяглась Ген-ген степом (Фр., X, 1954, 373); Дорога поміж хлібами, поміж городами через балки та вибалки потяглася ген-ген до самого виднокругу (Гончар, II, 1959, 238); По всьому лісі переплуталося косе проміння,.. воно обплутало дерева й потяглося через дорогу, мов казкова заслона, мов ріка з чарівною водою (Ю. Янов., II, 1958, 212).
7. перен. Відчути прагнення до чого-небудь, потяг до кого-, чого-небудь. Робітники потяглися до спільної боротьби, до свободи і до соціалізму (Ленін, 8, 1970, 175); Жадібно потяглася [Катерина] до науки, розкрила книги (Чаб., Шляхами.., 1961, 73); Поет [Т. Шевченко] всім серцем потягнувся до сина раба [А.-Ф. Олдріджа], бо трагічна невільницька життєва доля їх обох була дуже схожою (Слово про Кобзаря, 1961, 134).
8. розм. Докласти багато зусиль, щоб досягти чого-небудь. Скільки потягся мій батько, поки на вчителя вивів мене (Тесл., З книги життя, 1918, 100); // Зібрати достатньо коштів для чогось. Як потягнувся на юшку, то розстарайся і на петрушку (Укр.. присл.., 1963, 67).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 439.